Чи ці Homo повністю Сапієнснулись на всю голову?

Чи ці Homo повністю Сапієнснулись на всю голову?

Коли люди почнуть поважати одне одного, любити одне одного, співчувати одне одному?

Да скільки можна використовувати і бути використаним? Як заїжджена дорога, як заслухана пластинка, як витерте простирадло, як затягана дівчина, як за(с)траханий мозок, як хронічно запалене серце, як задихані легені, як скриплячі суглоби, як порепане шкло окуляр, як затертий браслет, як затоптана трава, як виснажена земля.

Земля вже виснажена вами. І тільки апокаліпсис врятує світ.

Того шо тільки, як припече, люди можуть задуматись, що щось не так робили. Як сліпі, коли розвертаються назад, бачать, шо наробили, але вже ріку не пере направити в інше русло.

Люди, які ніколи не відмовляють.

Лишені гідності?

Ні, готові прийти на допомогу. Залишивши свої інтереси подалі глибоко.

Чи добре таким жити!? Хреновоо!

Люди, які можуть працювати за їжу, але на благо людству чи заради ідеї. Це сильна сторона людини. Поставити чуже вище свого блага. Але такими користуються. Суспільство привчене до використовування. «Потребительство»- девіз життя.

(написано 2 роки тому і, може, це якраз той час змін настав)

«Чувств Охрана!»

Хотела его поцеловать, но он ушел в пропасть.

Хотела его задержать, как остановилась лопасть.

Не мучаюсь, не страдаю, не надо.

Просто в какой-то момент позвать бы : «Чувств Охрана!».

– Да! Это Вас я вызывала! Что задержались?

Не бесилась, не кричала, но металась.

Как до такого вы докатились?

Мучительно долго ждала, где Ваша милость?

– Но, мисс, всего лишь полмили.

И забыли? Вы просили не беспокоить.

Мол, справлюсь, это мне по силе.

И говорили, что все на глухо закрыли.

– Знаю. Но вырываются они, чувствительные гады.

С досадой обращаюсь – заберите.

И удалите, миленькие, удалите.

Дверь приоткрыла и вползли, всю крепость замели.

Охрана посмотрела друг на друга,

Набросили тугую сетку и в барсетку.

А за окном бушевала мартовская вьюга –

Ведь не честно продавать чувства за конфетку.